Вчимося з Bring Me The Horizon: як позбавитися агресії, слухаючи музику

Вчимося з Bring Me The Horizon: як позбавитися агресії, слухаючи музику

Кожен заслуговує на подарунок у Новий Рік. Неважливо хто чи що: людина, тварина чи якесь явище. Концертне життя Києва отримало такий пакунок щастя від Bring Me The Horizon вчора, прямо в центрі міста.

З минулого літа ринок пережив, мабуть, найбільший спад. На це вплинуло багато речей: війна, неспроможність населення купувати дорогі квитки чи взагали відсутність наявності зацікавлення до культурних подій. Влітку цього року діло почало підводитися, почало дихати. Концертів було безліч - і всі такі різноманітні та своєрідні, але не вистачало чогось великого.

І ось у буденне життя столиці вриваються хлопці з Шеффілду, які пережили не одне перевтілення та провели не одну ніч по різних студіях, щоб дійти того результату, який вони мають зараз. Ще декілька років тому Bring Me The Horizon не можна було вирізнити серед "тяженьких" гуртів. А сьогодні вони мають не аби яку вагу в світі альтернативної музики.

Виступ Bring Me The Horizon можна порівняти з дитиною, яка може за лічені хвилини пережити бурхливу хвилю несумісних емоцій. Її спочатку кидає в радощі, потім вона відчуває якийсь незрозумілий сум. За хвилину сум перетворються на відчайдушність, який перетікає у концентровану злість, а наприкінці - в чисте, непідробне кохання. І це дуже дивно писати про хлопців, яких колись звинувачували у пропаганді насильства.

Всі ці відтінки настрою упаковані в тексти 13 міцних бойовиків, які прозвучали в стінах Палацу. Слухаєш музику - здається, що на тебе несеться трансибірський експрес. Розбираєш слова - розумієш, що в них схований простий, але дуже кмітливий сенс. Олівер Сайкс на сцені більш схожий не на фронтмена групи, а на якогось проповідника для молоді.

Але він не розповідає про те, як любити Бога, чи як його знайти. Не радить читати релігійних книжок. Його проповідь - це виступ на годину с копійчинами, де він без слів просить натовп дати вихід внутрішньому звірові. І фани це із задоволенням роблять, штовхаючи один одного в слемі, який захлинув обидві фан-зони з головою: штурханці продовжувались протягом всього виступу.

Олівер стрибає - фанати стрибають, Олівер кричить - фанати кричать, Олівер каже "показати середній палець" - фани його тикають в небо так, ніби наводять на когось прокляття. Олівер співає "Don't Let Me Drown" - фани струнким хором відповідають йому тією ж фразою. У цих моментах відчувається єдність між артистом та публікою. І нехай, що артист робить це на кожному виступі. Це стосується і слів, що ми всі "incredible", "insane" та найкращі люди, тому що прийшли послухати хлопаків.

Шоу, яке влаштувала команда, виглядає здорово навіть в урізаному варіанті (через заходи безпеки не було вогню, піротехники та іншого). Кльовий, стильний бекграунд, грамотно продумане світло, чистий та потужний звук. Найкращі хіти, які зробили гурт ще популярнішим, ніж він був. Великий натовп і фанатів з "нульових", і нових слухачів, і просто поціновувачів альтернативи.

Це був той самий великий концерт, який остаточно привів до тями концертне життя, про яке йшла мова. Такий собі "музикальний дифебрилятор". Розряд - і з пацієнтом все гразад. Тепер нам треба підтримувати в ньому життя, ходячи на виступи. Повірте, Концертному життю є заради кого і чого жити.

Концертні фото - Pandora Winter.

Відобразити всі рецензії